село Войково

(Войківській сільській раді підпорядковане село Софіївка)

Войково - село, центр однойменної сільської ради. Розміщене за 20 км від райцентру смт Згурівка та за 100 км від м. Києва.
Площа населеного пункту - 533 га
Населення станом на 01.01.2011 р. - 870 осіб. Дворів - 632.
До складу Войківської сільської ради входить с. Софіївка. Розташоване за 7 км від с. Войково, від центру району - за 12 км, від м. Києва - за 112 км.
Площа населеного пункту - 178,8 га. Населення станом на 01.01.2011 - 201 особа.
Виникло с. Софіївка в кінці XVIII ст., а названо на честь княгині Софії.
На лівобережжі України, на берегах мілководної р. Витіка, що є притокою Недри, розташовано с. Войково (колишні назви Ветове, Витове, Войтове).
За переказами, стародавня назва с. Войтово походить від назви річки, яка колись протікала в його північних околицях і називалася Витовкою. Колишню назву село зберігало аж до 1927 р., а потім його перейменовано на Войково.
Найдавніша згадка про с. Войково сягає 1620-1647 рр. Село належало до Переяславського повіту. Ось витяг з документа: "Села и хутора принадлежащие этому государству Войтово, Харково, Любаров, Скопцы и другие. В этих селах есть 200 подданых отбывших послушанство".
За час свого існування хутір Войково виріс у велике село з родючими цілинними землями, навколо якого ріс дубовий ліс і протікала річка. Ця краса приваблювала багатих людей. Це були часи панування польської шляхти в Україні, коли вона почала закріпачувати селян і козаків.
Визвольна війна українського народу 1648-1654 рр. не обминула село. Між селами Войтово і Пилипча проходило військо князя Яреми Вишневського. Неподалік від Войтова у грудні 1653 р. проходила делегація на чолі з князем Василем Бутурліним, яку надіслав російський цар для переговорів з Хмельницьким.
З 1647 р. Войтово належало Переяславському полкові й безпосередньо Родіону Григоровичу Думитрашку.
Про це є така писемна згадка: "16 января 1731 года села Войково, Паришков, Лукаши, Ярешки оставлены во владении бунчукових товарищей Андрея и Петра Думитрашковых".
Серед населення переважали кріпаки, була й невелика частина козаків.
Згодом с. Войково перейшло у володіння князя Безбородька.
З 1767 р. селом стали володіти Ігнат Тарасович і Денис Монтах.
У 1896 р. в селі був 231 двір, налічувалося 1564 жителі, а з 1903 р. - 2000.
На початку XIX ст. у с. Войкове поміщиця Мащерська побудувала маєтки.
У дні революції 1905-1907 рр. селяни виступили проти панів й почали ділити між собою землю, але жандарми розігнали бунтівників, а організаторів заколоту засудили.
У січні 1918 р. в с. Войково встановлено радянську владу.
Першими головами сільської ради були Дуцький, потім Купрієнко. На зборах уповноважених Войковської волості обрано виконавчий комітет, головою якого став Киян.
У розпорядження комітету перейшли всі поміщицькі економії та землі.
На одному зі ставків у 1918 р. збудовано гідроелектростанцію. Тоді було електрифіковано селянські хати і вулиці села.
У будинку колишнього поміщика Підгаєцького розпочав діяти культурний центр - народний будинок для перегляду кінофільмів й організації гуртків з ліквідації неписьменності.
В іншому будинку Підгаєцького було відкрито лікарню, яку очолив досвідчений лікар Данило Волинець, та початкову школу, а потім семирічку, директором якої став Іван Лівчевський, згодом - Петро Гудзій, Панас Авраменко.
Створено сільськогосподарську комуну, яка проіснувала п'ять років. Через деякий час на базі господарства комуни організовано Бойківську агрошколу для підготовки агро­номічних кадрів, яку очолив М.І. Мережницький.
У 1929 р. агрошколу реорганізовано в зоотехнічний технікум, директором якої був Д.Ф. Неземай. Перший випуск зоотехнікуму відбувся в 1932 р.
Перші комуністи села - Гудзій, Сапожник, Шевчик, Піндюр, Тихон Провізіон, Феодосій Киян, Шестопал, Гойник, Даниленко, Долина. У ті роки Куліш була членом ВУЦВК і очолювала Войківську сільську раду.
У 1930 р. в селі збудовано Будинок культу­ри, в якому працювали хоровий і драматич­ний гуртки.
У 1935 р. в с. Войково створено машинно- тракторну станцію (МТС), організовано жіночу тракторну бригаду на чолі з бригадиром Євдокією Пісковець.
Тоді ж відкрито середню школу, директором якої був Василь Бобровник. Перший випуск школи відбувся в 1938 р.
Під час голодомору 1932-1933 рр. сотні людей померли голодною смертю.
У роки Великої Вітчизняної війни понад 523 войківчан пішли на фронт. Село було окуповано гітлерівськими військами 16 вересня 1941 р.
У жовтні 1941 р. розстріляно перших комуністів, активістів села, серед яких Ф.М. Войкова, Шевчик, Т. Провізіон, І. Валько, О. Шавло, Г. Піндюр, С. Опанащенко.
На каторжні роботи до Німеччини було вигнано 338 молодих людей. Усього 213 земляків загинули в роки Великої Вітчизняної війни.
У повоєнні роки відновив роботу радгосп "Войківський", в якому вирощували зернові, картоплю, утримували велику рогату худобу.
Понад 80 працівників радгоспу нагороджено орденами і медалями. Гордістю войківчан є професор Київського будівельного інституту Візір; заслужений лікар України Пісковець; заслужений артист УРСР Степаненко; завідувач відділу народної освіти колишнього Березанського райвиконкому Долина; підполковник Матвієнко, полков­ник Г.П. Чепак; колишній директор радгоспу "Войківський" Наконечний, який тривалий час у повоєнні роки обіймав цю посаду; колишній вчений, талановитий агроном, як кажуть "від Бога", - Шевчик.
Нині в селі проживає повний кавалер трьох орденів Слави М.П. Циганок.
За високі надої молока удостоєна звання Героя Соціалістичної Праці Календо Софія Митрофанівна.
Пишаються односельчани своїм земляком Петром Микитовичем Опанасенком, уроджен­цем с. Войково, генералом-майором МВС України.
На сьогодні в селі функціонує загально­освітня школа І-ІІІ ступенів, дільнична лікарня, сільська бібліотека, відділення зв'язку, магазини різної форми власності.
Село газифіковано, є водопровід.
Село Войково має історичні і культурні пам'ятки, зокрема кам'яний храм святого Миколая Чудотворця, побудований у 1832 р., нині діючий; чотири будівлі Підгаєцького, яким понад 100 років; парк, який є історично-природничою пам'яткою.
Є чотири ставки, ліс, де можуть відпочити і рибалки, і мисливці, і любителі збирання лікарських трав та грибів.
З 10 листопада 2010 року посаду сільського голови посідає Семенець Іван Іванович, 1962 року народження. Має середню освіту. 1988 року закінчив Таращанський радгосп-технікум. За фахом - технік-електрик.


Згурівський район

Прапор Згурівського району
Основні дані
Країна: Україна
Область/АРК: Київська область
Код КОАТУУ: 3221900000
Утворений: 25 вересня 1986 року
Населення: 19 311 (на 01.01.2011)
Площа: 763,08 км.кв
Густота: 30 осіб/км.кв
Тел. код: +380-4570
Поштові індекси: 07600—07653
Населені пункти та ради

Районний центр: Згурівка
Селищні ради: 1
Сільські ради: 20
Смт: 1
Села: 40

Районна влада

Адреса: 07600, Київська область, Згурівський р-н, смт. Згурівка, вул. Українська, 19, (04570) 5-11-14



Мапа району
Районне друковане видання
Панорама
Згурівський портал



Яндекс.Метрика

Урядова телефонна «гаряча лінія»Верховна Рада УкраїниКонституційний Суд УкраїниМісцеві державні адміністраціїУкрінформМапа сайту