село Мала Супоївка

Мала Супоївка - село, центр однойменної сільської ради. Розташоване за 25 км від райцентру смт Згурівка та за 104 км від м. Києва, за 7 км від залізничної станції Переяславська, за 8 км від м. Яготии, де в сиву давнину шуміла діброва, при степовій р. Малий Супій
Плоша населеного пункту - 380,4 кв. км. Дворів - 387.
Населення станом на 01.01.2011 р. - 495 осіб.
Здалека за десяток кілометрів вже видно на степовій рівнині зелену продовгувату вкраплину в морі польових посівів, що простягнулись низиною, - це с. Мала Супоївка з яблуневими та вишневими садочками, що дістала назву від малої степової однойменної річечки. В кінці кожної садиби в'ється степова річечка, що утворила чотири ставки, наповнені рибою, на берегах яких ростуть горді білолисті тополі, берези.
Село Мала Супоївка має давню і багату історію.
Два кургани поблизу села є німими свідками того, що на цьому місці вже в сиву давнину були поселення. В напрямку до станції Переяславська є три кургани, шо називаються "Три брати". Вони підтверджують, що тут проходили жорстокі битви наших предків з половцями, монголами, литовцями, поляками і шведами, які приходили сюди, щоб пограбувати або володарювати й експлуатувати місцеве населення.
Внаслідок жорстоких міжусобних боїв між князями Чернігівським та Переяславським за право володіння, повністю знищено всі поселення на р. Супій. А напад монголо- татарської навали у 1242 р. повністю довершив знищення всіх залишків поселень. Лише після вигнання монголів почалося нове засе­лення цих спустошених місць. Ось чому можна вважати, шо Мала Супоївка, як нове поселення, бере початок з XIII ст. У свй час землі були захоплені литовськими князями, які знущалися з підкореного населення. Найжорсткішим був пан Романович - Славутинський, який при р. Малий Супій уже у XVII ст. розташував свій величезний маєток, що, за даними Переяславської земельної управи, мав понад чотири тисячі душ кріпаків і був одним з найбагатших на Переяславщині. Він же організував хутір Малосупоївський, що згадується в списках населених місць Російської імперії 1860 р.: "Хутор владельческий Малосупоевский, дворов 75: мужчин 241, женшин 252 души". Люди працювали по 14-16 годин, заробляючи по 20-30 копійок на день. У 1861 р. після звільнення від кріпацтва створено хутори-общини. Навколо цих хуторів пан виділяв певну частину своєї землі для "своїх" селян-кріпаків. Наділену землю потрібно було викупити за певний час (3-4 роки), банк навіть давав кредити, але за несвоєчасну сплату за кожного громадянина відповідала община, і якщо у встановлений термін за векселем не виплачено в банк гроші, тоді скасовували продаж, виплачені гроші не поверталися, а земля переходила до позикодавця.
Щоб прогодувати свою сім'ю, добра поло­вина фізично здорових людей виїжджали на Таврію (Херсонщина, Дніпропетровщина), а частина - на Амур, до Оренбурзької та Курганської губерній.
У 1897-1899 рр. земство, завдяки матеріальній допомозі населення, побудувало приміщення з однією кімнатою - школу на 50 дітей з 4-річним терміном навчанням. Першою вчителькою була Марія Миколаївна Гірман. Навчалися тільки діти заможних, більшість же були неграмотними. Свою дитину віком 8-9 років батьки віддавали в найми, таким чином малюки заробляли на себе.
Другу школу збудовано в 1916 р., а в 1917 р. радянська влада оголосила обов'язкове 4-річне навчання для всіх дітей шкільного віку.
Населення села на 1917 р. налічувалося 1345 осіб. Було 19 вітряків.
Першу сільську раду збудовано у 1922 р„ головою сільвиконкому обраний Володимир Миколайович Дужак.
У 1925 р. утворено товариство по спільному обробітку землі.
У 1927 р. сільську раду очолив Кийко Михайло Пилипович, який одночасно був і головою комнезаму. Цього ж року побудовано приміщення для сільської ради та бібліотеки. У 1928 р. створено Малосупоївське сільське споживче товариство, головою якого був А.А. Тур.
У 1929 р. створено сільськогосподарську артіль "Боротьба", яку очолював Кийко Ларіон Андрійович. У 1937 р. на базі артілі утворено два колгоспи - ім. Ворошилова та ім. Сталіна. Селяни переважно займалися вирощуванням різних сільськогосподарських культур та збирали хороші врожаї.
Війна 1941-1945 рр. завдала великої шкоди: фашисти розграбували майно та, підпаливши село, знищили майже всі будівлі.
Після війни селяни не шкодуючи сил роз­почали відроджувати колгоспне господарства, відбудовувати власні оселі. Кращі доярки надоювали по 2130л молока на корову. У 1965 р. доярка Литус Катерина Марківна нагороджена медаллю "За трудову доблесть", а доярка Рокитько Марія Іванівна відзначена двома орденами Леніна та орденом Жовтневої революції.
У 1966 р. в школі вже навчалося 200 дітей, працювало 13 вчителів, з них 8 - із вищою освітою.
На території села проживають громадяни, які за високі досягнення в праці були відзначені державними нагородами, серед них - Тур Ніна Миколаївна, Галушко Василь Андрійович, Рокитько Любов Михайлівна, Черненко Катерина Трохимівна та багато інших.
На сьогодні село активно розвивається, розростається. Тут функціонує фельдшерсько- акушерський пункт, сільський клуб, сільська бібліотека, відділення зв'язку, магазини.
Заасфальтовано 10 км доріг з дванадцяти. Село має автоматичнк телефонну станцію на 125 абонентів. Автобусне сполучення з ра­йонним центром м. Яготин та м. Березань. Автобус курсує тричі на день до залізничної станції.
Нині на території села утворено два госпо­дарства - ТОВ "Обрій" та ТОВ "Супій", працює цегельний завод, що належить ТОВ "Київ-будівельник" (керівник А.А. Мирида). ТОВ "Обрій" з року в рік вирощує високі врожаї, в чому велика заслуга генерального директора Кийка Анатолія Миколайовича, його господарським здібностям і небайдужим ставленням до землі.
Уся земля, а це здебільшого чорноземи, знаходиться в обробітку. Керівництво ТОВ "Обрій", з метою підвищення високої про­дуктивності праці, придбало нову техніку: сівалки, зернозбиральний комбайн, тракто­ри. Допомагають в роботі А.М. Кийка - Проценко Микола Миколайович, Животок Валентина Іванівна, Сухопара Ірина Миколаївна, Винник Олексій Іванович.
Вже 10 років, з 1998 р., селяни обирають сільським головою Литуса Михайла Петровича, який має серед них повагу. Бо це - справжній господар, добрий порадник, чуйна людина. Він направляє весь свій досвід, свої сили на розквіт села, на добробут селян.
Литус Михайло Петрович народився у 1953 році. У 1985 році закінчив Українську ордена Трудового Червоного Прапора сільськогосподарську академію, за спеціальністю - агрономія. У 1992 році закінчив Київський державний педагогічний інститут ім. М.П. Драгоманова. За фахом - вчитель біології середньої школи.


 



Згурівський район

Прапор Згурівського району
Основні дані
Країна: Україна
Область/АРК: Київська область
Код КОАТУУ: 3221900000
Утворений: 25 вересня 1986 року
Населення: 19 311 (на 01.01.2011)
Площа: 763,08 км.кв
Густота: 30 осіб/км.кв
Тел. код: +380-4570
Поштові індекси: 07600—07653
Населені пункти та ради

Районний центр: Згурівка
Селищні ради: 1
Сільські ради: 20
Смт: 1
Села: 40

Районна влада

Адреса: 07600, Київська область, Згурівський р-н, смт. Згурівка, вул. Українська, 19, (04570) 5-11-14



Мапа району
Районне друковане видання
Панорама
Згурівський портал



Яндекс.Метрика

Урядова телефонна «гаряча лінія»Верховна Рада УкраїниКонституційний Суд УкраїниМісцеві державні адміністраціїУкрінформМапа сайту