Роль землевпорядників в період земельної реформи

В колишньому СРСР, а отже, і в Україні, яка перебувала у йогоскладі, земля була націоналізована і її єдиним власником була держава.

Громадянам, сільськогосподарським підприємствам, організаціям і установам земля передавалася лише у користування.

З набуттям Україною незалежності і з започаткуванням ринкових трансформацій виникла об’єктивна необхідність у здійсненні земельної реформи, яка є однією з центральних ланок економічної реформи, що провадиться в нашій державі.

Земельна реформа — це комплекс заходів — правових, соціально-економічних, технічних та організаційних, — направлених на перебудову земельних відносин через роздержавлення земель, утвердження різних форм власності на неї та розвиток нових організаційних форм господарювання на селі, що функціонують на приватній власності.

Земельна реформа в Україніпройшла ряд етапів.

Перший з них бере свій початок з прийняття Земельного кодексу Української РСР (1990 р.), яким було зафіксовано існування права на землю у формі довічного успадкованого володіння, постійного володіння, а також постійного і тимчасового користування.

Це був важливий крок до визначення власності на землю.

Велике значення для розвитку земельних відносин на цьому етапі відіграло прийняття Верховною Радою України Постанови «Про земельну реформу» (15 березня 1991 р.), якою було оголошено, що весь земельний фонд України визнавався як об’єкт земельної реформи, завданням якої є перерозподіл земель з метою створення умов для рівноправного розвитку різних форм господарювання на селі. В про­цесі такого перерозподілу земля мала передаватися у приватну власність громадянам, колективним сільськогосподарським підприємствам, установам і організаціям; у тимчасове користування фізичним і юридичним особам.

Другий етап земельної реформи започаткований у січні 1992 р. з прийняттям Верховною Радою України Закону України «Про формивласності на землю» і в березні цього ж року — нової редакції Земельного кодексу України.

Цими документами були внесені істотні зміни у форми власності на землю — в Україні запроваджувалися три форми власності на неї: приватна, колективна і державна, причому юридично визнано, що дані форми власності є рівноправними.

 Нового змісту набули орендні відносини. Орендодавцями виступали не лише ради народних депутатів, але і власники землі — окремі громадяни, колективні сільськогосподарські підприємства, акціонерні товариства, садівницькі товариства. На цьому етапі відбулося часткове реальнее втілення приватної власності на землю в сфері товарного сільськогосподарського виробництва, завдяки прийняттю Закону України «Про селянське (фермерське) господарство» (1992 р.). Ним передбачено передачу у приватну власність такому господарству середньої земельної частки, що припадає на одного жителя на території відповідної ради народних депутатів.

Третім етапом земельної реформи стало прийняття Указів Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва» (10 листопада 1994 р.), «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (8 серпня 1995 р.), «Про оренду землі» (23 квітня 1997 р.), «Про захист прав власників земельних часток (паїв)» (21 квітня 1998 р.) та «Про фіксований сільськогосподарський податок» (18 червня 1998 р.).

Вказаними нормативними актами здійснена безоплатна передача землі у колективну та приватну власність для виробництва сільськогосподарської продукції, тобто на данному етапі відбулося її реальне роздержавлення.

Був здійснений поділ земель, які передані у колективну власність, на земельні частки (паї) без виділення їх у натурі, і видані селянам сертифікати на право на земельну частку (пай). Власники земельнихсертифікатів одержали право розпоряджатися своїм земельним паєм. Законом України «Про оренду землі» переважно врегульовані орендні відносини, а також передбачена можливість оренди земельних  часток (паїв), що є вкрай необхідним і важливим в умовах трансформації форм господарювання на селі.

Початком четвертого етапу земельної реформи став Указ Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» (грудень 1999 р.).

Ним передбачався вільний вихід членів КСП із складу цих підприємств зі своїми земельними і майновими паями та створення на їх основі інших суб’єктів господарювання, заснованих на приватній власності.

В 2000 р. стала реалізовуватися вимога Указу про заміну сертифікатів на земельну частку (пай) на Державні акти на право приватної власності на землю. Цим самим створилися реальні умови для впровадження в нашій державі повноцінного ринку землі. Важливим кроком у здійсненні земельної реформи на цьому етапі став Указ Президента України «Про основні напрями земельної реформи в Україні на 2001—2005 роки» (30 травня 2001 р.).

Але особливого значення для завершення земельної реформи в нашій державі набуло прийняття нової редакції Земельного кодексу України.

Земельний кодекс України — цеосновний документ земельного законодавства, яким регулюються земельні відносини з метою створення необхідних умов для раціонального використання й охорони земель, рівноправного розвиткувсіх форм власності на землю і форм господарювання.

Нова редакція Земельного кодексу булла прийнята у жовтні 2001 р.

 У ньому знайшли юридичне закріплення всі прогресивні напрацювання земельної реформи, що здійснювалися в нашій країні за останні шість років. Водночас він вирішує і низку нових питань земельної реформи. Тому за своїм змістом новий Земельний кодекс докорінно відрізняється від попереднього. Важливо, що він відкриває широкі можливості для формування класичних загальноприйнятих у цивілізованому світі земельних відносин, під якими розуміють суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Підводиться, зокрема, правове підґрунтя для здійснення застави землі, її купівлі-продажу, для введення у вітчизняну правову практику понять обмежень на землекористування тощо.

Земельний кодекс остаточно розв’язав найфундаментальнішу проблему земельних відносин — проблему форм власності на зем­лю. Ним передбачається три рівноправні форми власності: при-
ватна, комунальна і державна.

Суб’єктами права власності на зем­лі приватної власності є громадяни та юридичні особи, на землі державної власності — держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади і на землі комунальної власності — територіальні громади сіл, селищ і міст, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування (у комунальній власності знаходяться всі землі в межах населених пунктів, крім земель державної і приватної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об’єкти комунальної власності).

Земельним кодексом передбачається такий різновид приватної власності, як спільна власність на земельну ділянку. Якщо в такій земельній ділянці визначена частка кожного з учасників спільної власності, то таку власність називають спільною частковою власністю, а без визначення часток — спільною сумісною власністю.

Земельним кодексом встановлені норми безоплатної передачі земельних ділянок громадянам України: для ведення селянського (фермерського) господарства — в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної або міської ради, де знаходиться фермерське господарство; для ведення особистого селянського господарства — не більше 2 га; для ведення садівництва — не більше 0,12 га; для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділян­ка) — не більше, 0,25 га уселах, 0,15 га — у селищах і 0,10 га — у містах; для індивідуального дачного будівництва — не більше 0,10 га і для будівництва індивідуальних гаражів — не більше 0,01 га.

В Земельному кодексі детально розглядаються умови набуття права на землю (права власності або права користування) громадянами України та юридичними особами, а також умови прид­баня земельних ділянок на підставі цивільно-правових угод. Важливо, що ним передбачаються гарантії права власності на зем­лю, в тому числі і гарантії по відшкодуванню збитків власникам землі і землекористувачам, які заподіяні внаслідок вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель, чагарників для потреб, не пов’язаних з агро- та лісогосподарським виробництвом; тимчасового заняття цих угідь для інших видів використання; встановлення обмежень щодо використання земель, погіршення якості ґрунтового покриву тощо.

Земельний кодекс унеможливлює надмірну концентрацію землі у приватній власності окремих громадян, що є цілком виправданим з погляду на соціально-економічну ситуацію, яка склалася в Україні на початку ХХІ століття.

Вказані обмеження на даному етапі є необхідними, оскільки за час їх дії будуть розроблені необхідні закони, що забезпечать ефективне функціонування ринку землі, недопущення спекуляцій у процесі її купівлі-продажу.

Принципово важливим є те, що землі сільськогосподарського призначення не можуть бути у приватній власності іноземних громадян, осіб без громадянства, іноземних юридичних осіб. Це означає, що будь-який спосіб набуття ними у власність цих земель визнається незаконним, у тому числі це стосується і земель, переданих їм у спадщину. Такі землі протягом року підлягають відчуженню (мають бути проданими або переданими державі).

Іноземні громадяни та особи без громадянства можуть набувати права власності лише на земельні ділянки несільськогосподарського призначення в межах або поза межами населених пунк­тів і лише в тому разі, коли на цих ділянках розташовані об’єкти нерухомого майна, що належать їм на праві приватної власності.

Новим Земельним кодексом передбачено право земельного сервітуту, під яким розуміють право власника або землекористувача земельної ділянки на обмежене платне чи безоплатне користування чужою земельною ділянкою. При цьому земельний сервітут встановлюється за домовленістю між власниками двох сусід­ніх земельних ділянок на підставі договору або за рішенням суду з умовою, що він буде найменш обтяжливим для власника земельної ділянки, щодо якої цей земельний сервітут встановлений.

До основних видів земельного сервітуту, встановлення яких можуть вимагати власники або землекористувачі, відносяться право проходу та проїзду на велосипеді, право проїзду на транспортному засобі по наявному шляху, право прокладати на свою земельну ділянку водопровід з чужої природної водойми або через чужу земельну ділянку, право прогону худоби наявним шляхом та ін. Передбачені також умови припинення земельного сервітуту.

Спеціальний розділ у Земельному кодексі присвячений охороні земель, основними напрямами якої є обґрунтування і забезпечення досягнення раціонального землекористування; захист сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників від необ­ґрунтованого їх вилучення для інших потреб; захист земель від ерозії, селів, підтоплення, заболочування, вторинного засолення, переосушення, ущільнення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними відходами та інших несприятливих техногенних процесів; консервація деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь; збереження природних водно-болотних угідь.

Земельним кодексом також передбачене управління в галузі використання й охорони земель, визначені завдання і механізми контролю за використанням і охороною земель. Передбачено, зокрема, здійснення моніторингу земель як системи спостереження за станом земель з метою своєчасного виявлення змін, їх оцінки, відвернення та ліквідації негативних процесів, а також ведення державного земельного кадастру.

Впроваджується економічне стимулювання раціонального використання та охорони земель шляхом надання податкових і кредитних пільг громадянам та юридичним особам, які здійснюють за власні кошти заходи, передбачені загальнодержавними та регіональними програмами використання й охорони земель. Передбачається виділення коштів з державного або місцевого бюджетів власникам землі для відновлення її попереднього стану, порушеного не з їх вини. Особливо важливим є здійснення за рахунок бюджетних коштів компенсації зниження доходу власників земель та землекористувачів внаслідок тимчасової консервації деградованих та малопродуктивних земель, що стали такими не з їх вини.

Однією з центральних ланок управління в галузі використання й охорони земель є запровадження відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, які виникають внаслідок вилучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників для потреб, не пов’язаних із сільськогосподарським та лісогосподарським виробництвом. Відшкодовуються також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і землекористувачів або погіршенням якості угідь, спричиненим діяльністю громадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або держави.

На завершення даного питання зазначимо, що великомасштаб­ний вплив на вдосконалення земельних відносин у нашій державі Земельний кодекс став справити після прийняття і введення в дію низки законів, які безпосередньо регулюють відповідні ланки цих відносин — про землеустрій, охорону земель,  земельний кадастр, оцінку земель, про державний земельний кадастр та деякі ін.

Втілення в  життя держави будь - якої реформи в будь-якій галузі залежить від людського фактору.

З давніх-давен народ України був хліборобським, українські села потопали в зелені, а поля навколо були зорані і засіяні. Повага до землі ввійшла у кров і плоть кожного, народженого українця, а розумне користування земельними багатствами є і буде одним із пріоритетів нації.

Тому цілком зрозуміло, що в Україні просто зобов’язане бути професійне свято людей, які піклуються про землю – мова йде про землевпорядників.

11 грудня 1999 року Президент України Леонід Данилович Кучма підписав Указ № 1556/99, яким постановив святкувати День землевпорядника України щороку в другу субботу березня.

 Будучи вперше відсвяткований в 2000 році, День землевпорядника вже міцно ввійшов у життя багатьох людей.

За традицією, кращих працівників-землевпорядників у цей день нагороджували подарунками, подяками, преміями, і, звичайно ж, привітаннями.

В переддень святкування професійного свята Дня землевпорядника України згадуємо та вітаємо усіх, хто присвятив роки своєї праці на цьому поприщі у Згурівському районі.

У далекому 1987 році розпочала свою трудову діяльність на посаді інженера-землевпорядника у складі Згурівського Районного Агропромислового Об»єднання Тетяна Василівна Кузьменко.

Саме вона стояла у витоків заснування землевпорядної служби на території нашого району. Завдяки її наполегливій праці було сформовано дружній колектив професіоналів,  які  належним чином  виконують покладені державою завдання, спрямовані на реалізацію земельної реформи та вдосконалення земельних відносин на території Згурівського району.

Т.В.Кузьменко очолювала територіальний орган земельних ресурсів у Згурівському районі до 2010 року.

Багато років сумлінно виконували свої посадові обов»язки такі працівники Відділу як Михайло Іванович Дідик, Микола Іванович Щур, Світлана Євгенівна Дідик, Світлана Миколаївна Великодна, Тетяна Василівна Вусань, Наталія Федорівна Сташук, Віктор Борисович Герасименко, Артур Ігоревич Краснощок, Сергій Григорович Кудрявський, якого, нажаль, серед нас вже немає.

На теперішній час забезпечують виконання функціональних завдань, покладених на Відділ, висококваліфіковані спеціалісти: Ірина Володимирівна Остапенко, Сніжана Валеріївна Скринник, Зоя Володимирівна Верба, Ріта Вікторівна Макаренко, Роман Вікторович Рибалка, Сергій Валентинович Волочнюк, Інна Юріївна Балан.

Велику роль у  розвиток земельних відносин, у реалізацію заходів, спрямованих на виконання земельної реформи на території Згурівського району, відіграють спеціалісти-землевпорядники сільських (селищної) рад.

В переддень професійного свята – Дня землевпорядника України хочеться подякувати за сумлінну працю та привітати землевпорядників:

Новооржицької сільської ради - Василя Михайловича Поліщука, Новолександрівської – Галину Григорівну Дещенко, Старооржицької – Галину Іванівну Дроб, Красненської – Тетяну Григорівну Сухенко, Аркадіївської – Лідію Василівну Батрак, Лизогубовослобідської – Людмилу Степанівну Козак, Пасківщинської – Миколу Михайловича Козаченка,   Войківської– Оксану Анатоліївну Cкрипку, Малоберезанської – Ларису Юхимівну Гавриленко, Згурівської селищної ради – Михайла Федоровича Грищука, Безуглівської сільської ради – Надію Олександрівну Анатієнко, Середівської – Олену Михалівну Андрушу, Шевченківської – Віру Володимирівну Купріянчик, Черевківської – Ірину Миколаївну Кабанець,

Турівської – Тетяну Анатоліївну Волочнюк.

Те, що професія землевпорядника є престижною - свідчить той факт, що до нашої галузі зріс інтерес високоінтелектуальної молоді.

І сьогодні вперше з професійним святом ми поздоровляємо молодих спеціалістів - землевпорядників: Малосупоївської сільської ради – Анну Сергіївну Феник, Любомирівської  - Альону Миколаївну Діденко

Вознесенської – Марію Вікторівну Мазурик.

Окреме привітання з професійним святом та подяку за багаторічну плідну працю, за високий професіоналізм та вагомий внесок у розвиток земельних відносин та території району ми висловлюємо ветеранам нашої служби: Галині Григорівні Литус, Олексію Борисовичу Золотарьову, Анатолію Григоровичу Горбачу та Нелі Іванівні Горбач, Тетяні Олександрівні Шовкун, Олені Леонідівні Рекеді, Ніні Миколаївні Краснощок, Сергію Петровичу Іващенку, Юрію Андрійовичу Білокриницькому.

Окрему ланку у системі землевпорядкування замають проектні організації.

На території Згурівського району роботи по виготовленню різних видів документації із землеустрою виконують ДП «Київський інститут землеустрою», ТОВ « Азимут – 5», ТОВ «Терра-07», ТОВ «Будексім 2007», ПП «Едельвейс - К»,  ФОП Краснощок А.І., ТОВ «Регіонземсервіс»,ТОВ «Візир-7» та інші.

В цих організаціях працюють висококваліфіковані спеціалісти, які також присвятили своє життя непростій царині землевпорядкування.

З нагоди професійного свята дякуємо Вам, шановні землевпорядники, за вашу нелегку, але таку потрібну країні та людям працю. Віримо, що разом ми зможемо виконати всі поставлені Президентом та Урядом завдання, підвищити професійний рівень землевпорядної служби, гідно відповісти на виклики часу.

Бажаємо добра і достатку Вам та вашим родинам, сил та наснаги, нових професійних досягнень.

    Нехай у ваших оселях панують мир та спокій, у справах – мудрість та натхнення, у серцях – весняний настрій та любов до рідної землі.

Людмила Литовка,

начальник ВідділуДержгеокадастру

у Згурівському районі Київської області.


Згурівський район

Прапор Згурівського району
Основні дані
Країна: Україна
Область/АРК: Київська область
Код КОАТУУ: 3221900000
Утворений: 25 вересня 1986 року
Населення: 19 311 (на 01.01.2011)
Площа: 763,08 км.кв
Густота: 30 осіб/км.кв
Тел. код: +380-4570
Поштові індекси: 07600—07653
Населені пункти та ради

Районний центр: Згурівка
Селищні ради: 1
Сільські ради: 20
Смт: 1
Села: 40

Районна влада

Адреса: 07600, Київська область, Згурівський р-н, смт. Згурівка, вул. Українська, 19, (04570) 5-11-14


 

Мапа району
Районне друковане видання
Панорама
Згурівський форум
За здорове життя!

Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання


Яндекс.Метрика
Урядова телефонна «гаряча лінія»Верховна Рада УкраїниМісцеві державні адміністраціїУкрінформМапа сайту